Слава ЗСУ!

"Будильник" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 03.05.2024

"Будильник"

Присвячується пам'яті Франца Кафки

   Тік-так, тік-так, тік-так, тік-так... голосно цокає будильник на тумбочці.

Я розплющую сонні очі.

—Де я?

—Що зі мною відбувається?

—Чому я так дико втомився?

Повільно приходжу до тями після важкого сну і усвідомлюю ситуацію в якій за примхою долі я опинився.

Я — секундна стрілка на циферблаті будильника, що стоїть на тумбочці і моє завдання бігти вперед, завжди вперед по білому циферблату годинника вимірюючи секунди, що складаються у вічність.

Я хочу закричати від жаху, але я не маю голосу.

Тік-так, тік-так, тік-так... голосно цокає будильник на тумбочці.

Невидимі шестерні крутять стрілки годинника.

Я біжу по циферблату годинника вперед відмірюючи час секунда за секундою ... з останніх сил роблячи коло за колом ... безглузді кола по білому циферблату годинника...вперед весь час вперед...

Намагаюся якось поворухнутися, але я не маю рук і ніг.

Я намагаюся звільнитися, але я намертво насаджений на годинникову вісь.

Я в розпачі. 

Я хочу заплакати, але в мене немає голови, немає очей з яких мають текти сльози горя.

Мені не вибратися з мого полону.

Ніколи не вибратися з мого полону.

Я— велетень Сізіф, що в покарання Богів безглуздо котить у гору свій величезний камінь.

Я — покараний Богом прикутий до скелі Прометей, у якого орел вигризає печінку щодня цілу вічність.

—Як я потрапив у цей клятий будильник?

Я намагаюся згадати події попереднього дня, але все в моїй голові вкрите густим туманом забуття.

Раптом хтось стукає у двері моєї кімнати.

—На допомогу хочу крикнути я, але тут же згадую, що у мене немає голосу.

Тік-так, тік-так, тік-так... голосно цокає будильник на тумбочці.

Невидимі шестерні крутять стрілки годинника.

Я біжу по циферблату годинника вперед відмірюючи час секунда за секундою ... з останніх сил роблячи коло за колом ...

Двері відчиняються і в мою кімнату входить мати.

—Стасе, пора вставати каже вона мені, а потім з подивом піднявши брови будиночком помічає що моє ліжко порожнє.

—Ти де Стасе?, —з розгубленим виглядом каже вона оглядаючись на всі боки в пошуках мене.

—Мамо, я тут замкнений у корпусі будильника хочу закричати їй я, але з мене не виривається жодного звуку.

У цей момент будильник починає голосно дзвонити та підстрибувати на місці.

Мене починає сильно трясти.

Я розплющую очі і остаточно прокидаюся.

Біля мого ліжка стоїть мати і сильно трясе мене за плече, а на моїй тумбочці підстрибує і заливається дзвоном будильник.

Я простягаю руку і вимикаю проклятий будильник.

—Привіт мамо, — кажу я їй усміхаючись.

—Привіт Соню, — відповідає мені вона усміхаючись у відповідь.

—Я так радий мамо, тебе бачити.

—Знаєш мамо, мені вночі наснився дивний сон,— кажу я їй.

—Поквапся синку, ти повинен мені допомогти відвести племінників до школи,— каже мені вона у відповідь.

—Ах, так сьогодні ж школа.

—Як же я міг про це забути?

Я схоплююсь з ліжка і починаю швидко одягатися до сніданку.

Вмившись у ванній, я приходжу на кухню снідати разом з матір'ю, сестрою та племінниками.

Випивши залпом три чашки чаю з цукром і поснідавши гречаною кашею з омлетом і квашеною капустою, я швидко одягаюсь і йду разом з матір'ю та племінниками до школи.

В руках я несу їх важкі шкільні рюкзаки з підручниками та зошитами.

Дорогою до школи я розповідаю їм про свій дивний сон.

Кінець

Ваш коментар буде першим!